Відмінник

Вчимося на відмінно

Рельєф і ресурси індійського океану

Материкові окраїни майже скрізь виражені досить чітко. Береги материків облямовує вузька смуга шельфу. Лише в Перській затоці, поблизу берегів Пакистану та Західної Індії, а також у Бенґальській затоці, в Андаманському, Тиморському та Арафурському морях шельф має завширшки до 300—350 км, а в затоці Карпентарія — до 700 км. Монотонність рельєфу цих ділянок порушується кораловими спорудами та затопленими річковими долинами (рис. 19).
Рельєф і ресурси індійського океану
Рис. 19. Профіль дна Індійського океану

На глибині 100—200 м розташований крутий материковий схил, розчленований вузькими глибокими каньйонами, що починаються здебільшого в гирлах річок. Особливо багато їх на африканському схилі вздовж Кенії та Сомалі. Нерідко каньйони розгалужуються на кілька рукавів, якими виноситься річковий намул. Осідаючи біля підніжжя схилу, намул утворює величезні підводні дельти, що зливаються в нахилену рівнину. Особливо великі конуси сформувалися в пригирлових частинах Ґанґу та Інду.
Австралійський схил, на відміну від африканського, є значно більшим і ускладнений кількома плато — Ексмут, Натураліста, Кюв’є та ін.
Перехідна зона виражена лише на північному сході. Тут розташовані улоговина Андаманського моря, внутрішня острівна дуга Зондського архіпелагу, паралельний до дуги крутий підводний хребет, що включає Андаманські й Ні­кобарські острови, та глибоководний Зондський жолоб, що простягається на 4000 км уздовж островів Ява і Суматра від малих Зондських островів до узбереж­жя М’янми (Бірми). Для перехідної зони характерні виверження і вулканізм. У Зондській затоці розташовані всесвітньо відомі острів і вулкан Кракатау.
Серединний хребет — одна з визначних форм рельєфу дна. Загальна довжина сере­динно-океанічних хребтів близько 20 000 км, ширина — від 150 до 1000 км, висота — від 2,5 до 4,0 км.
Важлива особливість рифтових зон Сере­динноіндійського хребта — їхні продовження на материках. У західній частині Аденської затоки зона розломів розгалужується на дві частини. Одне відгалуження прямує на північ у вигляді Червономорського рифту, друге — повертає на захід, утворюючи систему східноафриканських розломів.
Серединний хребет поділяє ложе Індійського океану на три сегменти: Африканський, Азійсько-Австралійський та Антарктичний. У кожному із цих сегментів виявлено інші хребти. Так, посередині Азійсько-Австралійського сегмента над ложем океану здіймається високий Східноіндійський хребет, що прямолінійно простягнувся в меридіональному напрямі більш як на 5000 км. До нього на півдні прилягає широтний Західноавст­ралійський хребет. У північній частині сегмента розташований Мальдівський хребет, що складається із серії платоподібних неглибоких банок із кораловими рифами.
В Антарктичному сегменті вирізняється хребет Кергелен з підводними вулканами. В Африканському сегменті найвищими є Мадаґаскарський і Мас­каренський хребти.
Ложе океану поділене системою підводних хребтів на великі улоговини. Найважливіші з них — Центральна, Західноавстралійська, Південно­австра­лій­ська, Австрало-Антарктична, Мадаґас­карська, Маскарен­ська, Мозамбіцька, Сомалій­ська, Аравійська. Усього в океані 24 улоговини.
Природні ресурси використовуються мало. Промисли риби й морепродуктів мають місцеве значення. За видобутком нафти й газу (Перська протока та ін.) океан посідає перше місце. Індій­ський океан поступається Атлан­тичному і Тихому щодо розвитку судно­плавства, але перевершує їх за обсягом перевезення нафти. У шельфовій зоні розроб­ляються розсипні родовища ме­та­лів­ (Австралія), нафта, фосфорити тощо.