Відмінник

Вчимося на відмінно

Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Латинської Америки

У спадщину від колоніальних часів Латинська Америка дістала специфічні риси господарства. Дві розвинуті галузі — плантаційне сільське господарство й гірничовидобувна промисловість — орієнтовані на експорт і досі залишаються провідними. Але структура господарства поступово стає всебічно розвинутою: в гірничовидобувній виділяються експортні комплекси (нафтовидобувний, чорної та кольорової металургії), кілька напрямів спеціалізації має агровиробнича сфера, розвивається лісова і рибна промисловість. Усе більш міцні позиції на ринках регіонів посідають машинобудування та легка промисловість.
Розвиток економіки залежить від імпорту обладнання та від експорту вітчизняної сировини і напівфабрикатів.
У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Характерними є батрацтво, праця на плантаціях, безробіття.
На регіон припадає 15 % світового виробництва м’яса, 18 % — кукурудзи, 19 % — бавовни, 21 % — фруктів; 50 % продукції йде на експорт (кава, цукор, бавовна, банани та цитрусові). Головні сільськогосподарські регіони розташовані вздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій. Найважливіші з районів — Мексиканське нагір’я, Арґентинська пампа та східне узбережжя Бразилії.
Близько 4/5 всієї сільськогосподарської і 3/4 промислової продукції виробляється в 5 країнах — Бразилії, Мексиці, Арґентині, Чилі та Венесуелі.
Промисловість концентрується у най­більших містах і агломераціях, переважно столичних. Переробні підприємства не завжди розташовані в районах видобутку корисних копалин, частіше поблизу портів, оскільки орієнтовані на експорт.
Розвиток транспортної системи в країнах регіону є недостатнім. Магістралі переважно сполучають райони видобутку сировини з морським узбережжям. Міждержавних, і тим більше трансконтинентальних, ліній практично немає.
Отже, країни регіону не мають досконалих національних господарств. Збереження стану економічної за­леж­ності, особливої виробничої інфра­структури (розміщення підприємств, кому­нікацій) і характер системи зов­­нішньоекономічних зв’язків гальмують створення збалансованих національних господарств латиноамериканських країн.