Відмінник

Вчимося на відмінно

Води суходолу

До вод суходолу належать річки, озера, болота, штучні водойми (канали, водосховища, ставки), а також льодовики й підземні води.
Річка та її елементи. Річка — це великий потік води, який тече по зниженню місцевості, утвореному нею. Таке зниження називається річковою долиною.
Річкові долини мають складну будову. Сама річка тече по заглибленню у її дні. Воно називається річищем, або руслом.
Якщо води в річці стає занадто багато, то частина її виходить на плоске дно річкової долини — заплаву.
Місце, де починається річка, називається її витоком. Ним може бути джерело, болото, льодовик, озеро. Деякі річки утворюються від злиття інших річок (наприклад найповноводніша річка світу Амазонка).
Місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку, називається гирлом. Якщо річка розпадається на численні рукави, які перетинають плоску наносну рівнину, то таке гирло називають дель­тою. Великі дельти мають Амазонка, Волга, Ніл тощо. Гирла інших річок нагадують величезну лійку (Парани, Святого Лаврентія). Таке гирло називають ­естуарієм.
Ділянка річки, яка прилягає до витоку, називається її верхньою течією, а та, що розташована ближче до гирла, — нижньою. Частина річки між верхньою і нижньою те­чієями — це її середня течія.
Більшість річок впада­ють не в море, а в інші річки. Річка, яка впадає в іншу річку, називається притокою. Головною вважається та річка, яка повноводніша. Через це деякі притоки можуть бути довши­ми за голов­ні річки (Міссурі довша за найбільшу річку Північної Америки Міссісіпі; найбільша річка Австралії — Муррей — коротша за свою притоку Дарлінґ).
Річка з усіма своїми притоками утворює річкову систему. Територія, з якої річка збирає свої води, називається басейном річки (табл 1).
Таблиця 1
Найбільші річкові басейни світу

Назва Материк Плоша басейну, км2
Амазонка Південна Америка 7 180 000
Конґо Африка 3 820 000
Міссісіпі—Міссурі Північна Америка 3 268 000
Ла-Плата—Парана Південна Америка 3 100 000
Об Евразія 2 990 000
Ніл Африка 2 870 000


Вплив рельєфу на течію річок. На річки дуже впливає рельєф. Так, одна з най­більших річок Африки Ніґер бере початок усього за 200 км від океану. Але похил місцевості в цій частині материка такий, що річка змушена описувати величезну дугу завдовжки 4160 км, щоб досягти Атлантичного океану.
Вода не може текти вгору. Тому саме рельєф визначає напрям течії річок.
Від рельєфу залежить і характер течії. У горах, де похили місцевості великі, річки швидкі та бурхливі. А на рівнинах, де місцевість нахилена слабко, швидкість течії річок невелика. Вона стає бурхливою лише там, де у руслі виходять на поверхню тверді гірські породи. Такі місця називаються порогами.
Іноді річка зустрічає на своєму шляху уступ. У таких місцях утворюються дуже красиві і величні водоспади. Найвищий водоспад світу — Анхель — має висоту 1054 м. Він розташований у Південній Америці, у басейні річки Оріноко. Проте цей водоспад несе порівняно небагато води. За потужністю він поступається багатьом нижчим за нього водоспадам — Іґуасу в Південній Амери­ці, Ніаґарському в Північній Америці, Вікторії в Африці та іншим.
Озера. На земній кулі багато великих і малих озер — зам­к­ну­тих улоговин на суходолі, заповнених водою (табл. 2). У залежності від властивостей води вони поділяються на солоні та прісні. Солоні озера безстічні.
Таблица 2
Найбільші озера земної кулі

Назва Площа, тис. км2 Найбільша глибина, м
Каспійське 371 980
Верхнє 82,4 397,1
Вікторія 68,8 890
Гурон 59,6 228,8
Мічиґан 58,1 281,5
Танґаньїка 32,9 1435,0
Байкал 31,5 1620,0


Озерні улоговини можуть мати різне походження:
• тектонічне (Байкал, Танґаньїка, Іссик-Куль) — утворюються внаслідок прогинання земної кори;
• реліктове (Каспійське, Аральське) — виникають унаслідок відокремлення частин морів через підняття ділянок морського дна;
• вулканічне — озера частково чи повністю заповнюють кратер згаслого вулкану;
• карстове (Світязь) — заповнюють улоговини, які виникають унаслідок розмивання розчинних гірських порід;
• льодовикове (Ладозьке, Онезьке) — улоговини утворюються внаслідок роботи льодовиків;
• озера-стариці — являють собою залишки річища річки.
Є й інші типи озерних улоговин.
Болота. Невеликі й неглибокі озера з часом можуть закоситись наносами річок та струмків і заростати рослинністю. Вони перетворюються на болота — надмірно зволожені ділянки місцевості.
Залежно від того, звідки болота отримують воду, вони поділяються на верхові, перехідні та низинні.
Джерело живлення низинних боліт — підземні води. Вони мають у собі розчинені мінеральні речовини, що сприяє росту рослин. Тому низинні болота мають багату і різноманітну рослинність.
Болотні рослини з часом відмирають. Їхні рештки, змішані з мулом і глинистими частинками, перетворюються на торф, який поступово накопичується. Через це поверхня низинного болота повільно піднімається. Вреш­ті-решт підземні води вже не можуть ­його живити, і таке болото може висохнути. Але якщо клімат є вологим, то воно може перейти на живлення водою з опадів. Такі болота називаються верховими. У їхній рослинності переважають мохи і лишайники, бо лише ці рослини можуть легко переносити нестачу мінеральних речовин, яких мало у дощових чи снігових водах.
Перехідні болота живляться як опадами, так і підземними водами.
Болота розташовані переважно на рівнинах. Дуже заболочені Західно-Си­бірська рівнина, північ Східноєв­ро­пей­ської рівнини.
Льодовики. До поверхневих вод належать також льодовики — скупчення багаторічної криги на суходолі. Вони бувають покривні та гірські.
Покривні льодовики мають великі розміри і товщину. Вони нагадують гігантські куполи. Найбільший (14 млн км2) і найтовщий (до 4 км) покривний льодовик укриває цілий материк — Антарктиду. Площа льодовика, який вкриває Ґренландію, — 1,8 млн км2. Його товщина досягає 2,5 км.
Гірські льодовики значно менші й тонші (до 100 м завтовшки). Найдовший гірський льодовик розташований у Кор­дильє­рах, його довжина складає лише 93 км. Ширина гірських льодовиків ще менша (2—3 км). Вони нагадують собою замерзлі річки.
Підземні води. Багато води, в основному у вигляді мокрих гірських порід, перебуває у земній корі. Потрапляє вона туди різними способами: шляхом просочування опадів, конденсації водяної пари в підземних порожнинах, фільтрації вод озер і річок, з мантії тощо. Пористі чи тріщинуваті гірські породи, через які вода легко проходить, називають водопроникними. Щільні гірські породи утворюють водотривкі шари.
Підземні води бувають трьох типів: верховодка, ґрунтові води і міжпластові.
Верховодка — це підземні води, які не спираються на водотривкий горизонт. Через це вони недовговічні. Якщо верховодка досягне водотривкого горизонту, вона перетвориться на ґрунтові води — підземні води, які спираються на перший від земної поверхні водотривкий горизонт.
Усі інші підземні води належать до міжпластових. Серед них виділяються так звані артезіанські води — міжпластові води, які перебувають під тиском. Коли до пласта, що містить артезіанські води, пробурити свердловину, то з неї вдарить фонтан.
Підземні води можуть бути як прісними, так і солоними. Останні іноді містять корисні для організму людини речовини. Такі води називають мінеральними.
На великих глибинах підземні води можуть нагріватись іноді до температури кипіння. Такі води називаються термальними.
Місця, де підземні води виходять на поверхню Землі, називаються джерелами.
Штучні водойми. Річки, озера, льодовики, болота, джерела — це природні водойми. Крім них на Землі зараз існують багато штучних, тобто створених людиною, водойм — канали (штучні річки), водосховища і ставки (штучні озера). Їх споруджують із різною метою: для водопостачання населених пунктів, зрошення полів, відпочинку, риболовлі тощо. Так, наприклад, канали бувають судноплавні (особливо відомі Суецький і Панамський), зрошувальні й осушувальні.