Відмінник

Вчимося на відмінно

Проблема етногенезу слов’ян

Етногенез (від грецького «етнос» — плем’я, народ, «генезіс» — походження, виникнення) — процес формування народності. Відомо, що український народ походить від східної групи слов’ян. Історики, етнографи, археологи, мовознавці, що вивчали процес формування слов’янської народності, виявили факти, які підтверджують безперервність культурного розвитку праукраїнців від часів трипільської культури. Тобто деякі племена предків українців жили на теренах сучасної України з часів енеоліту й частково вціліли всупереч численним вторгненням войовничих кочовиків. Етногенез слов’ян проходив у формі змішування і злиття споріднених, сусідніх автохтонних (місцевих) племен і з включенням у цей процес мігрантів — переселенців.
Більшість дослідників визнають за прабатьківщину слов’ян територію між середнім Дніпром, Прип’яттю, Карпатами і Вислою. Отже, до праслов’янських зазвичай відносять більшість археологічних культур, які сформувалися між Дністром, Одером, Прип’яттю і Північним Причорномор’ям від часів енеоліту. Це дає можливість зрозуміти, завдяки чому в середині I тис. н. е., напередодні утворення першої східнослов’янської держави — Київської Русі, на українських землях вже мешкав народ з давніми традиціями, віруваннями, звичаями, з високим рівнем розвитку матеріальної культури (табл. 4).
Таблиця 4
Найвідоміші археологічні культури праслов’ян

Тшинецько-комарівська Близько XVI— X ст. до н. е. Північний захід і Правобережжя
Білогрудівська Близько XIII—XII ст. до н. е. Лісостепова смуга Правобережжя від Збруча до Дніпра
Лужицька Близько XIІ—XI ст. до н. е. Північне Прикарпаття
Голіградська (культура фракійського гальштату) Близько X—VІІ ст. до н. е. Північне Прикарпаття, Буковина, Західне Поділля
Чорноліська Лісостепова частина між Дніпром і Дністром
Висоцька Близько X—VI ст. до н. е. Невеликий простір вододілу між Західним Бугом, Дністром і Стиром
Зарубинецька III ст. до н. е.— II ст. н. е. Лісові райони Верхньої Наддніпрянщини, Подесення та Поділля
Черняхівська III—V ст. н. е. Лісостепова й частково степова частини
Празько-корчацька V—VII ст. н. е. Північно-західна частина
Пеньківська Середнє Подніпров’я, Лівобережжя Дніпра, Південне Побужжя
Колочинська Невеликий простір північно-східної частини


На рубежі нової ери слов’яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота. Вони розселилися на території від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, від річки Прут, Карпатських гір, річки Західний Буг на заході до річки Дон і верхів’я річки Волги на сході. Перші письмові згадки про слов’ян містяться у творах римських авторів I—II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птоломея, які називають їх венедами. У середині I тис. н. е. почалося розселення слов’ян на північний схід, південь і південний захід. Загальнослов’янська спільнота розпалася на три гілки: східну, західну (майбутні поляки, чехи, словаки, лужицькі серби) і південну (майбутні серби, хорвати, словенці, болгари, боснійці, македонці, чорногорці). Східна гілка слов’ян у свою чергу поділилась на три частини: південнозахідну, західну і північно-східну — відповідно, майбутні українці, білоруси й росіяни. На сьогодні слов’яни є найчисленнішою групою споріднених за походженням народів Європи.